Небо над Васильковом у перші ночі нападу кишіло рашистськими літаками та «вертушками»

[/xfgiven_gallery]

Цей памʼятник авіаторам – винищувач МІГ-21 (на знімку), що злітає у небо – гордість Василькова. Встановлено його на території авіаційного училища. Саме над ним Сили ППО у перші дні широкомасштабного наступу путінських військ на Україну підбили російський літак Іл-76 та декілька гелікоптерів з десантом.

Про героїчний спротив міста військові говорять не надто охоче. Мовляв, прийде час – деталі розкажуть в оборонному відомстві. Однак з бійцем 40-ї бригади ЗСУ Євгеном К. «Голосу України» все-таки вдалося поспілкуватися.  За його словами, авіабаза на околиці Василькова була однією з перших цілей, уражених о п’ятій ранку 24 лютого. Ракети влучили в злітну смугу та будівлі, де знаходилися обладнання систем протиповітряної оборони. На щастя, з ладу вони не вийшли. Не постраждали і літаки. Їх вчасно підняли в повітря.

«Була інформація про той Іл, що має висадити десант. Наш підрозділ висунувся на позиції із завданням – не дати сісти їхньому літаку, – каже Євген. – А у разі висадки ворожого спецназу – знищити його. Усіма силами намагалися подавити противника та виграти час. Адже з Києва до нас йшло підкріплення».
 
Разом із ЗСУ діяла й тероборона, яка теж зайняла позиції поблизу летовища. Хлопці відпрацювали на відмінно.

«Все було майже так, як ми і планували. Проте прилетів не лише літак, а й декілька гелікоптерів. Наш винищувач Су-27 підбив спочатку військово-транспортний літак Іл-76 МД. Потім ППО відправило за відомим напрямком і дві «вертушки» росіян. Ми з різних видів зброї «кошмарили» десант, який намагався висадитися. Активно допомагали місцеві – повідомляли нам про місце висадки та кількість солдатів. Після важких втрат рашисти відмовилися захоплювати авіабазу з повітря», – каже співрозмовник.
 
У цей час військові в інших районах міста стримували атаки російських ДРГ. Ті намагалися захопити школу, де знаходився штаб тероборони. У бомбосховищі будівлі перебувало декілька сотень цивільних людей.

Боєць тероборони Олександр Б. пригадує 25 лютого із великим сумом. Багато його найкращих друзів і побратимів загинули в тому нерівному бою з окупантами.
 
«Вночі росіянам вдалося захопити перший поверх школи. Вони були оснащені автоматами з глушниками та окулярами нічного бачення, які дозволяли атакувати в темний час доби. Заручників окупанти планували посадити в автобуси та як живий щит використовувати для атаки на аеродром, – пригадує хлопець. – Однак вдалося дати бій та заблокувати орків у школі. Багато наших хлопців полягло. Поки диверсантів тримали у блокаді, підійшла група спецназу СБУ. Ворога вибили з будівлі та знищили. Вдалося врятувати цивільних, які перебували в бомбосховищі».

За словами Олександра, росіян це дуже сильно деморалізувало, бо вони не очікували на такий спротив.

Заступник командира одного з підрозділів ППО міста Іван С. пригадує, як небо над Васильковом було переповнене рашистськими гелікоптерами та літаками в перші ночі війни.

«Військові вантажні літаки, які прямували на Васильків, були перехоплені та підбиті нашими ППО. Але їх уламків не виявили. Не думаю, що їх сили перекидалися лише з повітря. Рф готувалася до нападу. Встановлено: на момент вторгнення їхні приховані агенти протягом кількох місяців жили у місті».
 
А поки Україна протистоїть нашестю путінської орди, Васильковом вже ходять легенди про те, як наші військові, захищаючи місто, мужньо билися з окупантами. Подейкують і про збиті російські транспортні літаки, і про полювання на спецназ на околицях міста, і навіть про подвиги українського льотчика на прізвисько «Привид Києва», який, нібито, з місцевих…

Хоч би як там було, головне, що цьому тихому провінційному, але стратегічно важливому містечку завдяки мужності українських захисників вдалося уникнути російської окупації.