Світ та світло Ії Морели. Книга, яку неодмінно захочеться перечитати.

Те саме чарівне літо дитинства, що подарує надію дорослим. «Ви вже були щасливі, просто забули».

Багато хто з нас у дитинстві зачитувався «Тореадорами з Васюківки» чи пригодами Тома Сойєра. Ми проживали дні разом із різноманітними героями та кумедними персонажами, і надихаючись їхнім бажанням бешкетувати, вигадували власні пригоди. Такі книжки ставали частиною дитинства, залишаючи після себе відчуття справжнього літа -  безкінечного, теплого і чарівного. Роки йдуть й це відчуття магії, на жаль, поступово зникає…

Роман “На вулиці Солоній справжній портал, що без попередження повертає читача у те чарівне літо дитинства. Авторка Ія Морела створила історію, яка стала близькою для величезної кількості людей. Книжка виявилася настільки пронизливою та живою, що вже після перших розділів читачі почали ділитися з авторкою сімейними світлинами, дитячими малюнками та власними спогадами.

«“На вулиці Солоній” –– ідеальна книга для дітей дев’яностих та нульових. Справжня історія-спогад про літо в селі, в гостях дідуся з бабусею, під кумкання жаб, гавкіт собак, завивання літнього буревію, плескоту води в річці та сварки сусідів – пише про свої враження телеграм канал «Книжкова дегустаторка», – я хоч 2002 року, але дуже чудово окунулася в цю ностальгію, бо хоч і не проводила літо в бабусі, але жила і живу на окраїні міста в приватному секторі біля річки, лісу та полів. Мене справді усміхнуло та потішило».

Сама Ія звертається до свого твору як до літопису родинної памʼяті, більш вашої ніж своєї:

«У мене дуже дивакуваті родичі. Усі без винятку. І з ними постійно трапляються смішні історії. Деякі з цих історій зовсім нові, а деякі живуть напрочуд довго — роками, а може навіть десятиліттями, і ми їх часто переповідаємо одне одному, коли збираємося разом. Завжди виходить весело. Прислухавшись до поради близької мені людини, я наважилася записати найсмішніші оповідки і відправила чернетки батькам…» – розказує про перші кроки до публікації роману авторка в інтервʼю видавництву.

«У мене дійсно в дитинстві був пес Сірко, мою бабусю звали Векла, а діда - Гнат. І тим не менш, в цій книзі дуже мало автобіографічного. Вона не про моє дитинство, а скоріше про ваше».

Наша спільна дивакувата родина

Усіх нас об’єднують дивакуваті родичі, родинні легенди та історії, які роками переповідаються за сімейним столом. Саме тому ця книжка так сильно торкається кожного читача. Вона ніби дотягується до чогось дуже світлого всередині людини — до того місця, де досі живе дитинство. І разом із цим повертає давно забуте відчуття спокою та надії.

Це якраз те відчуття, коли прокидаєшся холодним літнім ранком під ковдрою у бабусі в селі, а повітря вже пахне сніданком та сонцем. Або навпаки — теплий вечір, коли з липкими від морозива руками закриваєш обличчя від помаранчевого сонячного світла, ніби прощаючись з сонцем до завтра. І точно знаєш: попереду ще ціле літо пригод, сміху, дитячих образ, сліз, примирень – справжніх щирих та живих емоцій.

“На вулиці Солоній” нагадує нам дорослим про речі, які ми втрачаємо серед тривог і щоденного стресу: здатність відчувати тепло, помічати світло й вірити, що світ усе ще може бути добрим. Дочитавши роман Ії Морели хочеться почати його спочатку, аби відчуття літа ніколи тебе не залишало.