Київський благодійний фонд продовжує працювати на Сході



Благодійний фонд «Територія добра» працює вже понад три роки. Завдяки його зусиллям кілька військових бригад на фронті отримали повноцінне обладнання, медикаменти, транспорт. У фонду є постійний помічник – Ігор Кононенко, який регулярно допомагає одній із військових бригад. Про те, як з’явилася «Територія добра», чим відрізняються «псевдо-благодійники» від справжніх та чому Ігор Кононенко не хоче розповідати, як і чим допомагає армії, в ексклюзивному інтерв’ю розповів заступник директора фонду Михайло Семеній.

– Михайле, скільки років працює фонд?
– Офіційно фонд зареєстрований у 2015 році. Але з 2014 року ми працювали в інфоцентрі в КМДА, де приймалися вхідні дзвінки від тих, хто потребує допомоги. І ми надавали різну допомогу і активістам Євромайдану, і першим переселенцям з Криму, потім з Донбасу. Розселяли їх, працевлаштовували, допомагали медикаментами, продуктами, засобами гігієни. Ближче до 2015 року з’явилися знайомі, які мали можливість допомагати. Але вони могли надавати допомогу через свої фірми тільки юридичній особі. Так ми зареєстрували благодійний фонд «Територія добра». І з 2015 року почали працювати офіційно як організація.


У 2018 році в нас з’явився новий напрям. Ми допомагаємо не лише військовим, а й дітям, які проживають у селах, підконтрольних Україні, що знаходяться на самій лінії фронту під постійними обстрілами. Ми купуємо новорічні подарунки, засоби гігієни – мило, шампуні, зубні щітки, тобто все найнеобхідніше. На 20 серпня планується виїзд – будемо везти приладдя у Луганську область.

– Скільки людей у вас працює? 
– На постійній основі – двоє, а непостійно – плюс-мінус 15 волонтерів. Є ті, хто знаходиться на лінії фронту, в інших містах і навіть країнах. У нас є партнерка в Австралії, яка робить благодійні покази українських фільмів і гроші від продажу квитків перераховує на організацію. Ми їх витрачаємо, як правило, на дітей, які проживають там.

– Як вам вдається працювати, адже через недобросовісних волонтерів сама ідея благодійності в Україні дещо нівельована?
– Так, дуже важко. У нас із 2014 року було відкрито близько 9 тисяч благодійних фондів. На кінець минулого року ця цифра перевалила за 27 тисяч. Дуже багато благодійних фондів, які зібрали гроші, не надали жодних звітів і зникли. А є благодійні фонди, які відкривалися спеціально, щоб завозити сюди гуманітарну допомогу з Європи. А це велика кількість унікального медичного обладнання. Європейські партнери передають сюди й медичні прилади, і одяг, і їжу як гуманітарну допомогу для дітей, а ці нечистоплотні ділки все це продають.
На жаль, такі історії підривають довіру до благодійних фондів, до самої ідеї благодійності.

– Ваш головний партнер, який перераховує у фонд крупні суми, – це народний депутат Ігор Кононенко. Розкажіть, як ви з ним познайомилися?
– У 2015 році ми почали допомагати другій штурмовій афганській роті, у якої не було навіть нош та найпростіших медикаментів. І я почав писати до різних високопоставлених осіб, у тому числі народних депутатів. Загалом було написано 300 звернень на різні фракції, до різних людей. Написав також Ігорю Віталійовичу, і за 2 години він мені відповів. Скинув номер телефону своєї помічниці Ніни Павлівни і сказав: ми перевіримо, якщо цьому підрозділу справді потрібна допомога, обов’язково допоможемо. Я скинув усю інформацію про наш фонд, листи, підписані документи. І наступного дня мені Ніна Павлівна передзвонила й повідомила, що заявка підписана, Ігор Віталійович дав добро, кошти вам перерахували.

– А хтось іще відгукнувся?
– Кілька небайдужих. А от з народних депутатів – ніхто. Тільки прочитали повідомлення. Я набрався нахабності та ще раз перепитав: мовляв, ви прочитали повідомлення, може, все-таки допоможете? Не обов’язково переводити гроші, можна самому щось купити та передати. І були люди, які відповідали дуже грубо. А більшість просто проігнорувала.


Наступного разу ми перетнулися з Ігорем Віталійовичем, коли знову ж таки афганська рота потрапила під дуже сильний обстріл під Золотим у 2015 році. І там їм дуже побило обладнання. Вони подзвонили, оскільки їм терміново потрібні були рації. Хлопці залишилися без зв’язку, а мобільними користуватися не можна, бо ворог відслідковував телефони та гатив по тих місцях «Градами». Я обдзвонив усіх, але ніхто не міг допомогти. Тоді я знову набрав Ніну Павлівну. Кажу, що така ситуація, треба терміново допомогти, а вона каже, що треба уточнити. Буквально за кілька годин набирає, каже, щоб під’їхав і забрав гроші. Придбали ці рації, передали.
Потім у 2016 році ми познайомилися з 58-ою бригадою. Вона створена у 2015 році. Це бригада, яка обороняла промзону міста Авдіївка. Це одна з молодих бригад, яку очолив Михайло Драпатий. Вони 9,5 місяців знаходилися під цілодобовими обстрілами, але так і не здали своїх позицій. Ми почали допомагати хлопцям медикаментами. А потім їх зняли з Авдіївки, відправили на місце постійної дислокації – до Конотопу, до напівзруйнованої будівлі. Драпатий зі мною зв’язався, сказав, що їм потрібно. І я з Ніною Павлівною зв’язався. А вона повідомила: «Ігор Віталійович хоче взяти на повне забезпечення одну бригаду. Давай виберемо когось, хто достойний і найбільше потребує допомоги». Тоді ж Ігор Віталійович запросив до себе Драпатого, переговорив з ним. І 6 грудня 2016 року, до Дня Збройних Сил України, Ігор Віталійович перерахував близько півмільйона гривень на нашу організацію. Ми закупили 1600 комплектів термобілизни, генератори, обладнання, електродрилі, перфоратори.


У 2017 році в травні вони виїхали на Кримське – Муратове під Луганську область, їхнім снайперам потрібне було обладнання. І нам Ігор Віталійович знову переказав близько 450 тисяч на це обладнання. Ми придбали два новітні снайперські комплекси.
А минулого року, коли нам не вистачало коштів на придбання новорічних подарунків для дітлахів із прифронтових сіл, Ігор Віталійович купив 400 новорічних наборів цукерок – найбільших, які взагалі були в асортименті. Треба було бачити очі цих малюків!

– Ви особисто спілкувалися з Ігорем Кононенком? Яке склалося враження стосовно нього?
–Так. Минулого року дзвонить Ніна Павлівна й каже, щоб одягався ошатно й приходив до комітетів. А виявилося, що Ігор Віталійович покликав мене, щоб вручити грамоту Верховної Ради за заслуги перед Українським народом. Це не лише приємно, а й корисно, бо вона допомагає отримувати допомогу. Коли ми разом із довідками скидаємо цю грамоту, до нас більше довіри. Навіть фонд Сороса перерахував для нас 1000 доларів на новорічні подарунки для дітей із зони АТО, хоча цей фонд уже років 20 не переказує гроші на гуманітарні проекти.
Щодо враження. Знаєте, деякі благодійники не стільки допоможуть, скільки потім багато про це розповідають. А Ігор Віталійович – навпаки. Він проти того, щоб ми десь писали та розповідали, що це він допоміг. Вважає, що добро потрібно робити мовчки, не кричати про це на кожному кроці.
Я точно знаю, що він на 100% надійна людина. Якою б критичною не була ситуація – допоможе завжди, без зайвих запитань і зволікань.