День звільнення Василькова від німецько-фашистських загарбників

Свобода України виборювалася у Великій Вітчизняній війні солдатами на всіх фронтах. 
Першими українськими населеними пунктами, звільненими 18 грудня 1942 р. від німецько-фашистських загарбників, стали Півнівка, Олексіївка, Морозівка та Мілове Луганської обл. Першими визволителями стали солдати 1-ї Гвардійської Армії Південно-Західного фронту генерала О. Гагена. 
Потім розгорнулися кровопролитні бої по вигнанню ворога з Лівобережної України, звільненню Харкова, форсуванню Дніпра, створенню та розширенню плацдармів на правому березі Дніпра.

Васильків та Васильківщина  в цілому були визволені військами 1-го Українського фронту генерал-полковника М. Ватутіна в наступних битвах:

• наступальній Київській операції (25 жовтня - 13 листопада 1943 р.)
•  оборонній Київській операції (14 листопада 1943 р. - 10 січня 1944 р.).
• Повністю Київська обл. була визволена 4 лютого 1944 р.

Згадаємо  героїчні сторінки визволення Васильківщини:

Серед перших, хто форсував Дніпро, були Герої Радянського Союзу розвідник старшина Петро Понежда (уродженець с. Кожухівка), командир танкового взводу підполковник Павло Кітченко (мешканець Василькова) та командир кулеметної роти підполковник Микола Бурка (мешканець Василькова). Надійно прикривали переправу через Дніпро від ударів німецької авіації командир бойового розрахунку зенітно-кулеметної установки старший сержант Катерина Білик (мешканка Василькова), почесна голова Васильківської міської Ради ветеранів, та наводчик зенітної гармати старшина Опочанов (мешканець Василькова).

Наступ 1-го Українського фронту почався 1 листопада 1943 р. з Букринського плацдарму. Діючі тут 40-а Армія генерала Ф. Жмаченка та 27-а Армія генерала С. Трофименка відволікли на себе значні сили ворога та примусили його ввести до бою резерви.

Вранці 3 листопада з Лютезького плацдарму був здійснений потужний артилерійський удар, і в наступ пішли війська 60-ї Армії генерал-лейтенанта І. Черняховського, 38-ї Армії генерал-полковника К. Москаленка і 5-го танкового корпусу генерал-лейтенанта танкових військ А. Кравченка. Удар наносився в обхід Києва з заходу. Підтримку сухопутних військ здійснювали 706 бойових літаків 2-ї Повітряної армії генерал-лейтенанта С. Красовського.

4 листопада, збільшуючи потужність удару, командуючі арміями ввели другі ешелони і резерви, в тому числі 1-у Чехословацьку окрему бригаду полковника Л. Свободи (у 1970-х рр. був Президентом ЧРСР). Під вечір у бій вступила 3-я Гвардійська танкова армія генерал-лейтенанта танкових військ П. Рибалка та 1-й Гвардійський кавалерійський корпус генерал-лейтенанта В. Баранова.

Вранці 5 листопада танкісти вийшли в район Святошина і перерізали шосе Київ-Житомир. Війська 38-ї Армії до вечора дійшли до окраїн Києва. У центр столиці прорвались бойові машини 5-го Гвардійського танкового корпусу.

О 4 годині ранку 6 листопада опір німців у Києві було остаточно зламано.

Вночі з 4 на 5 листопада зі Святошина пішли в атаку військові частини 38-ї Армії і 7-го гвардійського танкового корпусу генерал-майора К. Сулейкова. Напрямом атаки було Вишневе, Віта Поштова і Васильків.

Радянським військам довелося долати гарно укріплені німецькі позиції.
Танкістам вдалося здійснити швидкий ривок і, знищуючи колони відступаючих німців, визволити Віту Поштову, Дзвінкове, Липовий Скиток, Мархалівку та Глеваху і йти далі на Васильків.

У подальшому 7-й Гвардійський танковий корпус отримав назву Київсько-Берлінського, двічі Червонопрапорного, ордена Суворова. 
Основними його частинами були чотири гвардійські бригади: 54-а танкова полковника В. Лебедєва, 55-а танкова підполковника Д. Драгунського (у подальшому двічі Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, частий гість у Василькові, особливо у ЗОШ № 2), 56-а танкова підполковника Т. Маліка (5 листопада під Святошином був пора-нений та контужений, тому його замінив майор В. Метельов, який отримав звання Героя Радянського Союзу за визволення Василькова і нині живе у Києві), 23-а мотострілецька полковника О. Головачова (двічі Герой Радянського Союзу, похований у Василькові).

 
Атака радянських танків з десантом автоматчиків була стрімкою і раптовою для ворога. По всій автодорозі Київ-Васильків залишилися колони розбитої німецької бойової техніки, обози з награбованим та тіла окупантів. В одній із знищених фашистських колон було більше 150 автомашин і 200 підвод. На превеликий жаль, де-не-де палали і наші танки. Жителі Васильківщини вибігали зі своїх сховищ і намагалися витягти поранених радянських танкістів, переховували їх, лікували, годували та передавали до госпіталів при підході основних військових частин.

Вранці 6 листопада при визволенні Глевахи в боротьбі з ворогом героїчно загинув водій танка Т-34 гвардії сержант Іван Антонов, який посмертно отримав за цей бій високе звання Героя Радянського Союзу.
4 танкових екіпажа у супроводі групи мотопіхоти визволили військовий аеродром "Западинка". Наші танкісти захопили 10 німецьких літаків, які не встигли злетіти, розчавили гусеницями та спалили 15 ворожих літаків, захопили склади пального, продовольства та іншого військового спорядження.

Першим пробився у Васильків радянський танк Т-34 з бортовим номером 212, але його екіпаж загинув, чудом уціліла лише дівчина-радистка, сержант Олександра Ющенко-Нікітіна з Краматорська (у 1970-х рр.. вона власноруч зробила макет цього танка і подарувала в музей ЗОШ № 1 м. Василькова). Місто Васильків був повністю звільнений.

Підрозділи 7-го танкового корпусу з боями захопили у місті 103 автомашини, 8 важких гармат, 12 тракторів, 260 підвод та 50 німецьких військовополонених. У боях було знищено 15 ангарів, 14 танків, 220 автомашин, 7 транспортерів, 1350 німецьких солдат та офіцерів. Особливо відзначилися у боях за ків лейтенанти В. Чугунов та І. Комаров, сержанти О. Устюгов та І. Горюнов.

З 8 по 12 грудня 1943 р. у Василькові  діяв штаб чехословацької бригади по вул. Шевченка, 4 (біля нинішнього кінотеатру "Дружба"). На цьому будинку 9 травня 1975 р. було встановлено меморіальну дошку. З 8 листопада 1943 р. частини чехословацької бригади йшли з Василькова у бій по визволенню або захисту поселень ківщини. 

8 листопада ударна група цієї бригади (танкісти та артилеристи) брала участь у наступі на Черняхів, але 10 листопада її повернули на ків. 12 грудня бригаду відвели на Київ на доукомплектування. 25 грудня вона брала участь у спільному наступі по повному звільненню Васильківського та Гребінківського районів, а також в боях під Фастовом, Жашковом та Білою Церквою.
Один танковий чехословацький батальйон до 5 січня 1944 р. залишався в резерві і розміщувався в Порадівці, Мотовилівці, Руликові та Митниці.

 Німецько-фашистські загарбники завдали великої шкоди місту Василькову. Вони спалили торгівельний квартал, універмаг, більш ніж 77 житлових будинків, приміщення ЗОШ № 1, кінотеатр, робітничий клуб, бібліотеку, розібрали на паливо будинки однієї агрономічної та двох семирічних шкіл.

 Вранці 7 листопада ніщо не могло втримати Васильківців та біженців у домівках. Вони зібралися на перехресті вулиць Леніна та К. Маркса (нині Грушевського та Соборна) та організували мітинг, на якому привітали своїх визволителів - воїнів 7-го Гвардійського танкового корпусу.
Дорослі й діти зустрічали їх зі сльозами радості, обіймали їх як рідних і дякували за довгоочікувану перемогу. Усім хотілося сердечно поговорити з воїнами, обмінятися адресами, спробувати дізнатися щось про своїх синів та чоловіків.

 Увечері 7 листопада у Васильків прибув генерал П. Рибалко, який поставив штабам 54-ї, 55-ї, 56-ї танкових бригад і 23-ї мотострілкової бригади бойові задачі. 55-а бригада підполковника Д. Драгунського почала наступ на с. Паволоч для розвитку спільного наступу на Козятин та Бердичів.
Наступаючи, бригада розгромила штаб 25-ї німецької танкової дивізії і під кінець дня 8 листопада увійшла в Паволоч. За нею в село вступили партизанські загони Дороша і Баха і потрапили в оточення, оскільки спільного наступу не вийшло. Через 2 дні літак зв'язку У-2 передав 55-ій бригаді наказ самій прориватися з оточення на північ. І 10 листопада вона включилася в оборонні бої в районі Фастова.

 7 листопада воїни 56-ї танкової і 23-ї мотострілкової бригади звільнили Руликів, Митницю, Саливінки, Соколівку та Лосятин. Міста і села стояли в руїнах. Так, у Ксаверівці окупанти спалили 191 житловий будинок, 59 надвірних будівель, зруйнували школу, клуб, дитячий садок, приміщення сільської ради та всі сади.
Старий колгоспник О. Рябець казав: "Глянеш було з одного кінця вулиці, то аж другий бачиш, ні деревця, ні хати, ні повітки - усе знищено. А які гарні хати, які рясні сади були!"

 З 5 листопада 27-а та 40-а Армії з-під Букрина з кровопролитними боями просувалися в напрямку Кагарлика, Білої Церкви та Яблунівки, 60-а Армія - в напрямку Радомишля та Коростеня, 13-а Армія - в напрямку Овруча, 38-а Армія - в напрямку Житомира, кова, Гребінок та Білої Церкви. На чолі наступаючих радянських піхотинців йшли танки 3-ї Гвардійської танкової армії.

У ніч з 5 на 6 листопада почали наступ танкісти 91-ї окремої гвардійської танкової бригади полковника І. Якубовського. З бригадою йшов 6-й гвардійський корпус генерал-лейтенанта танкових військ О. Панфілова. На ру-бежі Забір'я, Бобриці, Липового Скитка, Кожухівки та Данилівни частини 7-ї німецької танкової дивізії чинили сильний опір 6-у корпусу і змогли тимчасово оточити його штаб. У цей же час танкісти Якубовського до середини дня 6 листопада визволили Плесецьке, блокувавши німецькі частини на станції ків-І. Вулиці Плесецького були запруджені німецькими бронетранспортерами та гарматами.
З'ясувалося, що гітлерівці, не очікуючи такого швидкого пересування радянських танкістів, розташувалися на привал. Радянські танки раптово увірвалися у Плесецьке і почали нищити техніку ворога.
Розвиваючи наступ на південь, танкісти визволили Тарасенки, Вишняки, Мотовилівку, Сорочий Брід, Велику Офірну та Велику Снітинку. На станції Мотовилівка було визволено велику групу радянських військовополонених, яких гітлерівці примушували возити пальне в Бабин Яр, щоб спалювати закатованих радянських громадян. Трагічна участь чекала і на самих полонених: фашисти збиралися розстріляти їх перед своїм відступом.

Радянські танкісти стрімко пересувалися на південь. Увечері вони підійшли до Фастова. Звільняти його вирішили опівночі. Вже о 2-й годині ночі бригада Якубовського закінчувала очищати від німців північну частину міста. У цей час до Фастова увійшли передові частини 6-го танкового корпусу. До ранку 7 листопада радянські танкісти повністю визволили місто.

Німецька група армій "Південь" почала концентрувати свої військові частини в районі Гребінок і Білої Церкви. Тут зосередилися залишки 25-ї німецької танкової дивізії, з-під Кременчука прибула 198-а німецька піхотна дивізія, з-під Букрина передислокувалася німецька танкова дивізія СС "Рейх", а на станцію Попільня прибула танкова дивізія СС "Адольф Гітлер".

 Усі німецькі з'єднання і військові частини об'єдналися управлінням 48-го німецького танкового корпусу.

 Радянський 9-й механізований корпус виконав найближчу задачу, вранці 7 листопада зосередившись у районі с. Плесецьке. Його 70-а механізована бригада увійшла у Фастів для його оборони, а інші сили продовжили наступ для визволення Кожухівки та Попільні.

 Війська 7-го гвардійського танкового корпусу та 38-ї Армії продовжували визволяти ківський та Гребінківський райони.
6 листопада були визволені Забір'я, Липовий Скиток, Глеваха, Мархалівка, Рославичі, Гвоздів, Крушинка, ків, Кожухівка, Данилівка, Калинівка, станція ків-І, Путрівка, Діброва, Плесецьке, Дзвінкове та Перевіз.

 7 листопада звільнені Мотовилівка, Велика й Мала Солтанівки, Порадівка, Руликів, Безп'ятне, Митниця, Мар'янівка, Вінницькі Стави, Ксаверівка, Кодаки, Пінчуки, Бугаївка, Погреби та Барахти.

 8 листопада визволені Вільшанка та Тростинка.

 10 листопада були визволені Яцьки, Новоселиці, Гребінки, Ковалівка, Устимівка та Пологи.

 У ніч з 10 на 11 листопада після 8-годинного кровопролитного бою було звільнено с. Саливінки. Цим боєм керував командир танкової роти старший лейтенант І. Бочарніков. Він особисто знищив 2 німецьких важких танка "Тигр", 3 гармати та 15 автоматчиків. Сам І. Бочарніков загинув (похований у смт Гребінки). Посмертно йому присвоїли високе звання Героя Радянського Союзу.

 11 листопада 48-й танковий полк 5-го Гвардійського танкового корпусу вів бій з ворогом за визволення Вінницьких Ставів. Лейтенант М. Красиков (похований у с. Мар'янівка), командир важкого танку "КВ", першим увірвався в розташування німців, підбив танк, знищив 2 гармати і десяток гітлерівців, чим забезпечив визволення села. За цей подвиг йому посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

 У районі Гребінок та Білої Церкви фашисти зосередили значні сили. У результаті жорстоких контратак німцям вдалося знову зайняти Півні, Фастівець та Клехівку.

13 листопада у с. Шевченківка відбулася велика битва радянської 28-ї винищувально-протитанкової артилерійської (ВПТА) бригади з великим німецьким танковим з'єднанням, що рвалося на Київ.
Залишившись удвох, командир гармати старший сержант Я. Агафонов та його наводчик М. Крилов 1840-го ВПТА прийняли бій з 17 німецькими танками та групою піхоти.

 Розстрілюючи ворогів в упор, вони знищили 3 танка і десятки гітлерівців. Будучи пораненими, вони зуміли підбити ще один німецький танк і утримували рубіж оборони до підходу підкріплення. За цей подвиг Я. Агафонову та М. Крилову було присвоєне високе звання Героїв Радянського Союзу.

 У ніч на 14 листопада в Саливінки увірвався радянський танковий десант з партизанами. У результаті кровопролитного бою більшість радянських воїнів загинули. Кількох тяжко поранених радянських танкістів колгоспниця М. Голинюк з іншими мешканцями села переховували, годували та лікували. Гестапівці схопили М. Голинюк, та, не зважаючи на катування, вона не видала місцезнаходження радянських воїнів і цим врятувала їм життя.

Гребінки, Ксаверівка, Пінчуки, Яцьки та інші населені пункти ківщини кілька разів переходили з рук у руки.  Нарешті фронт стабілізувався і до 20 листопада проходив по лінії Мар'янівка - Ксаверівка - Шевченківка - Яцьки. Причому поблизу Пінчуків німцям вдалося створити потужний опорний пункт.

Велика роль в утриманні оборони і подальшому наступі належить радянським воїнам 51-го стрілецького корпусу 38-ї Армії, особливо 167-й та 180-й стрілецьким дивізіям. До цього корпусу увійшли мобілізовані юнаки ківщини, які відважно відстоювали свою землю. Серед них були В. Биковський, В. Зварич, В. Хелемес, В. Жиляк та інші.

На початку грудня танкова бригада Якубовського зосередилася під ковом. 25 грудня розпочалася наступальна операція радянських військ. 
У результаті 5-денних боїв частини 38-ї та 40-ї Армій прорвали фронт, а 29 грудня 167-а та 180-а стрілецькі дивізії знову вибили німецьких окупантів з Ксаверівки, Вінницьких Ставів, Пінчуків, Шевченківки, Новоселиць, Степанівки та Яцьок. Так, на радянських солдатів та офіцерів у с. Яцьки чекав великий загін добре озброєних німців. Зайнявши зручну позицію на горі, німці зустріли радянських воїнів шквальним вогнем. Бої за село тривали кілька днів.
Тут загинув 31 радянський боєць, у тому числі командир роти автоматників 42-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії лейтенант К. Рисбеков, Герой Радянського Союзу.

 30 грудня радянські війська відбили дві контратаки німців і 31 грудня стрімким ударом з півночі й північного заходу визволили Гребінки, Саливінки, Дослідницьке, Ковалівку, Устимівку, Соколівку, Лосятин та Петрівку.
Було остаточно визволено ківський та Гребінківський райони. Активним учасником цих боїв був старший лейтенант (у майбутньому підполковник) М. Єпімахов, Герой Радянського Союзу, киянин, який часто бував в гостях у школярів кова.

Після визволення Василькова наказом міністра оборони СРСР № 051 від 10.03.1944 року за визволення міста та району присвоєна назва “Васильків” 54, 55 і 56 гвардійським танковим бригадам та 23 гвардійській мотострілковій бригаді.

У період боїв за Київ повітряна обстановка була ще складнішою. Фашисти використовуючи наближеність аеродромів, різко збільшили кількість вильотів. Ворожі бомбардувальники прагнули зруйнувати переправу через Дніпро і нанести удари по атакуючим частинам та їх тилам.
Тільки в районі Києва базувалося до 67 ескадрилей 4-го гітлерівського повітряного флоту. Але й радянська 2-а Повітряна армія (2 ПА) генерала Красовського була найбільшим авіаційним об’єднанням.

Перед боями за Київ до неї входили: 5-й винищувальний авіакорпус генерала Д. Галунова, 5-й штурмовий авіакорпус генерала М. Каманіна і 10-й Сталінградський винищувальний авіакорпус генерала М. Головні. 2 ПА перед боями за Київ мала 700 літаків. За кількістю винищувачів вона переважала вороже авіаційне угруповання, але значно поступалася йому за кількістю денних бомбардувальників. 
До того ж, всі радянські авіаполки після важких літніх боїв поповнилися молодими екіпажами, які треба було швидко ввести до строю. Першочерговим завданням винищувачів було прикриття переправ.

Над Дніпром за жовтень і листопад було проведено 379 повітряних боїв, у яких знищено більше 300 фашистських літаків.

3 листопада після артилерійської підготовки по основним вузлам опору на ділянці прориву 64 бомбардувальника Пе-2 і 103 штурмовика ІЛ-2 нанесли удар, який порушив вогневу систему ворога. Підтримуючи наступаючі війська, авіаційні частини 2 ПА зробили 545 вильотів.

У Київській наступальній операції радянські льотчики зробили 3600 вильотів, знищили сотні танків і автомашин, розгромили десятки опорних пунктів ворога. У складі 2 ПА воювали тричі Герої Радянського Союзу, в подальшому маршали авіації О. Покришкін та І. Кожедуб. 18 кращих асів 2 ПА стали двічі Героями Радянського Союзу, в тому числі А. Ворожейкін, Д. Глинка, А. Клубов, М. Одинцов та Г. Береговий. 228 повітряних бійців стали Героями Радянського Союзу, в тому числі М. Кривов (загинув у небі над ковом, похований у Западинці), А. Раков (служив у дивізії ППО на Западинці), О. Романенко (загинув у небі над ковом, похований у нашому місті), М. Хвоя (народився в смт Глеваха).

У небі над Васильківщиною загинули відважні льотчики В. Гревцов, С. Виноградов, Л. Кондратенко, П. Чайкін та інші.

Васильківці шанують і зберігають пам'ять про воїнів радянської армії, які віддали життя за визволення краю від німецько-фашистських загарбників. В усіх населених пунктах Васильківщини було встановлено пам'ятники радянським воїнам-визволителям та воїнам-односельцям, які загинули у Великій Вітчизняній війні.

За роки війни у Василькові та Васильківському районі загинуло 7817 воїнів-місцевих жителів. При визволенні міста та району від німецько-фашистських загарбників загинуло більше 2100 воїнів різних національностей.

Після війни в нашому місті проживали воїни-визволителі Василькова: О. Ханін, Кітченко , М. Іванов, Г. Флонь, Р. Борисоглібський, М. Цвіркав, О. Хасаншин та В. Пономарьов. 

Зараз мешкає в місті воїн-визволитель Василькова гвардії підполковник П. Кисіль - заступник міського голови Ради ветеранів, колишній воїн 467-ї Гвардійської Львівської ордена Червоної Зірки мінометного полку 7-го Гвардійського Київсько-Берлінського танкового корпусу.

 Зараз в місті та районі відповідно проживають: - Інваліди бойових дій ВВВ - 212 і 471 чол.;
- Учасники бойових дій ВВВ - 160 і 659 чол.;
- Учасники ВВВ - 1586 і 7597 чол.;
- Діти ВВВ - 4068 і приблизно 8000 чол.

 63 роки пройшло з того часу, як була визволена наша давня та свята земля-Васильківщина.
Нехай в народній пам'яті завжди житимуть великі ратні справи і трудові подвиги старшого покоління, яке відстояло свободу і незалежність України та врятувало народи світу від фашистського іга.

Олександр Агеєв