Архітектура стародавнього Василькова та його оборонне значення

Стояв Васильків на крутому пагорбі біля р. Стугна. З обох боків до фортечних стін примикали Змієві вали.  Вершина пагорба була укріплена дубовими стінами. Над воротами містилася рублена двоярусна бійниця. Ще одна бійниця знаходилася в східній частині фортеці. Фортецю оточував глибокий рів.

За фортечними стінами розташовувалися невеличкі житла. Тут був військовий табір, сторожова варта, де несли службу „кращі мужі, набрані київським князем з усієї Русі." Місто поступово розбудовувалось. Складалося воно з посаду і дитинця. Дитинець від посаду відокремлювався валами. Посад, в свою чергу, теж мав оборонну лінію укріплень.

Третя оборонна лінія валів оточувала все місто. 
Для будівництва цих оборонних споруд наші предки використовували сирцеву плінфу, яку клали рівними горизонтальними пластами на розчині глини зі значною домішкою піску. Якщо дивитися на ці укріплення в розрізі, то побачимо, що з внутрішнього боку простяглись ряди дерев "яних колод, скріпленими кованими цвяхами і засипаних глиною. Ззовні були зведені кліті, які вщерть заповнювались сирцевою кладкою і утрамбовувались землею. Кліті чергувалися: дві замуровані, третя ж, найбільша, містила сховок для воїнів на час оборони міста від ворогів.

Також, щоб відгородитися від нападу печенігів та половців було побудовано в 980 р. Стугнянську оборонну лінію, яка починалася біля Дніпра і тягнулася на сотні кілометрів. Вона була обнесена оборонним валом до 9 м висотою, на гребенях поставили огорожі з частоколу. Проникнути в місто вдавалося лише через спеціальні ворота, які охоронялися вдень і вночі. Ці ворота виходили на всі чотири сторони. За допомогою їх можна було вийти з фортеці, коли на неї напали і залишитися непоміченим.

Велику роль в архітектурі стародавнього міста відіграв підземний хід, який вів, за легендою, до Києво-Печерської лаври, але, швидше всього, він закінчувався біля річки Віти.  Саме через цей хід до фортеці могло прийти військо з першої лінії оборони, або з Києва, щоб допомогти оборонятися від нападу печенігів та половців.

Усі споруди кова мали зрубний характер, подібно як в Новгороді, Бресті, Старій Ладозі та в інших містах стародавньої Русі: Ці матеріалом 6ули соснові та дубові колоди діаметром біля 20 - 25 см, довжиною до 6 м.  Основне з'єднання - "врубка" в "оболо", але крім неї майстри використовували і інші різноманітні способи з'єднання.

У господарських спорудах іноді використовувалась стовпова конструкція з дощатими стінами. Основним типом будівель були п'ятистінні хати з житловими приміщеннями, сіньми, часто - підкліттями, ґанком, галереями-навісами. 
Опалювались будівлі глинобитними печами, покривалися двоскатним дахом з тесовим покриттям. У якості покрівельного матеріалу використовувався і лемах. Вдалося встановити послідовну систему улаштування дахів (покриття по сволокам, що мають врубку в колоди торцевих фронтонів), що дає підставу припустити можливість складних завершень.
Знайдені дубові деталі і різьблені надвіконня, деталі сходів і входів дали немало цікавих відомостей про художні особливості будівель того часу.

Започатковувалися вони біля Дніпра і пролягали на сотні кілометрів:
північна - по лівому березі Стугни, простягаючись до Радомишля,
середня - по правому її березі, через Митницю, Фастів, Ходорків.

 
Потім завертала на південь, окільцьовуючись з Пороською лінією. Нарешті південний каскад укріплень тягнувся по лівому березі річки Красної на ків і аж до Фастова.

Васильків знаходився на найбільш небезпечному напрямку печенізьких та половецьких вторгнень, котрі здійснювалися в обхід Стугни. Причиною цьому були істотні рубежі першої надпойменної тераси Дніпра - заболочена пойма Стугни, великий бір, болота річки Віти.
З південного заходу Київ не мав надійного захисту. "Переметове поле" переходило тут у лісостеп. Річки, яка б огороджувала дальні підступи до Києва з південно-заходу й прикривала коридор, який створювався верхів"ями Ірпеня і Стугни, тут також не було.

Завоювання Василєва чи Бєлгорода відкривало дорогу до Києва, хоча в той же час, отримання Трипілля не могло надати такого ефекту. Тому Василєв був значним містом свого часу та першокласною фортецею, за стінами котрої могло укритися тисячне військо.

На ківському городищі проводили археологічні розкопки Б.А.Рибаков (експедиція ІА.АН УРСР 1961-1963 р.р.) та М.П.Кучера (експедиція ІА АН УРСР 1970-1973рр.), які носили розвідувальний характер.

Городище літописного Василєва знаходиться на високому лівому березі р. Стугна у північно західній частині сучасного кова.
Городище складається з трьох частин, які розташувалися одна за одною з заходу на схід. Західна частина займає мис з великими схилами висотою більш як 10 м і вузьким перешийком зі східної сторони. Площа менш як 0,9 га спланована і підготовлена для реконструкції древніх споруд і створення музею. Друга частина займає довжину на північ від мисової частини, а з І сходу нерівну ділянку плато, яка знижується у західному напрямку до долини.

З західного боку ця частина площею 2,7 га захищена щільним валом висотою з внутрішньої сторони 7 - 8 м, шириною в основі 25 - 28 м. Один кінець валу примикає до північно-західного кутка фортеці мисової частини, а другий кінець підходить з південно-заходу до перешийку.

Сьогодні через долину у північній частині вал забудований, а південно-східний кінець підходить з південного заходу до воріт дитинця. Рів з зовнішньої сторони побудований у природному зниженні, котре відділяє середню частину городища від східної.

З півночі вал опускається по схилу донизу у долину і проходить по краю плато. Долина у другій частині дитинця задернована.

У південно-західній частині дитинця у зрізах валу дорогою, можна прослідкувати його конструкцію.
На краю схилу, на якому побудований вал, була зроблена підсипка висотою 1,45 м. З внутрішньої сторони вала виявлені сліди зрубу з дубових колод діаметром 25-30 см, закріплених у місцях крупними кованими цвяхами. Зруб заповнено щільно утрамбованою глиною. З фронтальної сторони із сирцевої цегли розмірами 17-21 х 30-32 х 4,5-7 см викладена горизонтальними рядами кладка прямокутної форми на глиняному розчині. її ширина в основі 4,4 м, висота 3,7 м. В місцях розрізу прослідковано 47 горизонтальних шарів кладки.

Внутрішня конструкція засипана шаром ґрунту товщиною до 2,5 м. Суцільна висота вала в цьому місці -7,8 м. За топографічними умовами найбільш корисною для будівництва оборонних споруд була мисова частина дитинця. При зачистці, на цій частині городища під гумусовим шаром товщиною 50 см, також знайдена сирцева кладка з цегли товщиною 4,6 см. , складена на розчині товщиною 1-1,5 см. В місцях зачистки відслідковуються 52 горизонтальних шари кладки висотою 3,3 м.

Третя, зовнішня частина (посад) захищена з східної сторони валом висотою 4-5 м, шириною в основі біля 20 м. Вал зберігся в довжину на 760 м. Не виключено, що саме таким він був у ті часи. На південно західній частині вал не зберігся. Вочевидь вал продовжувався далі на південь, а потім звертав на південний захід і примикав до південного кута в першій мисовій частині. 

Площа посада складає близько 160 га. У північно східній частині вал посада проходить по краю обриву до широкої балки, а зі східної - по рівній частині. З західної сторони до границі посада входить велика долина, котра перегороджена валом.  За час обстеження валу посаду у другому з півдня розриві він мав на обох кінцях свіжі зрізи. У профілі зрізів чітко видно два ряди напівгнилих зрубів з дуба. Ширина кожного зрубу впоперек вала складає 3 м. Зруби заповнені глиною й тягнуться суцільною лінією.

Отже всі три частини городища мали свою систему оборони.  Всі вони були огороджені високими захисними валами і дубовими стінами з бійницями і баштами.

З південного заходу місто було захищене широким плесом ріски Стугна, з північного заходу підходи до фортеці надійно захищала система штучно створених греблями водойм річки ківка.

З східної напільної сторони городища були викопані рови, які розділялися підйомними мостами і які також заповнювалися водою.  Цікаво, що будівничі в цьому випадку, не могли цілком покладатися на заповнення цих ровів лише атмосферними водами, але існували і спеціальні криниці в стінах крайнього напільного валу, що живили водою рукотворні рови. Одна із цих криниць, криниця преподобного Феодосія, в дещо оновленому вигляді збереглася і до наших часів

На всіх трьох частинах городища серед підйомного матеріалу трапляється кераміка ХІ-ХШ ст.  При цьому в першій мисовій частині значно превалює кераміка ХІІ-ХШ ст., що свідчить про економічний рівень розвитку кова. Конструкція вала, як дитинця так і посаду, характерна для фортифікаційних споруд як X так і XI ст.

З півночі за валом посаду з напільної його сторони збереглася оборонна лінія - система ровів та валів. Ця лінія є залишками ківської фортеці, збудованої в кінці XVI ст. Той факт, що біля першої фортеці будується друга, більш пізня, вказує на доцільність вибору місця для будівництва фортифікаційних споруд і доводить вміння древньоруських будівельників орієнтуватися у природних умовах при будівництві оборонних рубежів для боротьби із степовими кочівниками.

Велику роль відіграла битва яка відбулася в серпні 996 р.  Величезна печенізька орда підійшла до Василіва. Надто малочисленим було військо Володимира, але руські воїни вирішили прийняти бій. Жорстокою була січа, багато руських воїнів полягло у цьому бою.
Відступаючи, князь Володимир, як пише Нестор у "Повісті временних літ", змушений був разом зі своєю військовою дружиною заховатися під мостом. Тут і обіцянку дав, що якщо залишиться живим, то спорудить церкву.

Доля дарувала йому життя.  Оскільки відбулася битва в день Преображення, то у Василеві через рік і була освячена Преображенська церква Сьогодні на її місці стоїть собор Антонія і Феодосія, збудований С.Ковніром в XVIII столітті

По суті, на ті часи, місто Василів (або Васильків) було неприступною фортецею, здатною витримувати довготривалу облогу будь - якого ворога, надійно захищаючи південні рубежі Древньоруської держави на підступах до столиці Києва.  І лише роз'єднаність земель на одноосібні князівства, нездорова та безглузда політична боротьба за верховну владу, часті міжусобні війни зробили державу слабкою і вразливою.

Тяжкі наслідки такого стану пожала Русь в середині XIII століття від монголо - татарських орд. 
В 1240 р. ними було зруйноване і місто ків. Монголо-татарська руйнація завдала непоправної шкоди ківській землі. Напавши взимку, коли в місті майже не було війська, вони спалили його. Відтоді Васильків занепав, перетворився на вбоге село.

Висновки Кінець X ст. - це період політичної могутності й стабільності економічного й культурного розвитку Київської Русі. 
Але це ще постійна боротьба за об" єднання земель, боротьба з кочівниками-печенігами. Васильків будували саме з цією метою. 
Зібраний у роботі матеріал, який характеризує древньоруські укріплення Київщини, аналіз письмових та археологічних джерел дозволяє зробити наступні висновки:

1. Географія древньоруських городищ свідчить, що більшість укріплених поселень розташовані в певному порядку так, щоб вони прикривали найбільш уразливі шляхи проникнення кочівників на територію держави.

2. Важливу роль у захисному рубежі також відігравали земляні вали, котрі будувалися одночасно з фортецями, про що свідчать ранні археологічні розкопки.

3. Розташування фортець свідчило про гарне тлумачення древньоруськими воєначальниками не тільки тактичних принципів захисту, але й стратегічних. 

4. Особливу роль у захисті Київської землі відігравав захисний рубіж вздовж р. Стугна, особливо м. ків. 

5. Поки Київська Русь була політично і економічно об'єднаною, вона була могутньою і непереможг^ю державою.
Князівські міжусобиці роз'єднали землі Київської Русі, що стало головною причиною поразки у війні з монголо татарськими ордами. На основі цього свідчення ми повинні зробити для себе висновок, що сила кашої незалежної України лише в єдності. 

6. ківська фортеця на річці Стугна X -XIII століть є одним з перших свідчень єднання нашого народу в ім'я незалежності.